У Дальніх печерах Києво-ПечерськоїЛаври знаходяться мироточиві глави. Про них згадується ще у стародавніх патериках.

Ці глави сухі і невкриті шкірою, але ось уже кілька сотень років з них незбагненним для людей чином виливається миро (олія),  і притому не просте, а з божественним даром зцілення відусіляких хвороб тих, хто з вірою приходить і помазується ним.

Мироточиві голови у київських печерах зберігаються у скляних і срібних посудинах. Миро (або олія), яке розточується з голови, є свідченням божественної благодаті і милості Божої. З часу 1000-ліття хрещення Русі, коли лаврські печери було знову передано Церкві, голови почали мироточити настільки сильно, що буквально плавали в олії.

Про це дізналися вчені і стали досліджувати миро. Результати досліджень, які проводилися в медінституті, були вражаючими. Виявилося, що миро є високоочищеною олією, воно не містить вищих жирних кислот і може тривалий час перебувати на відкритому повітрі. Науковці не можуть пояснити, завдяки чому ця олія не окислюється, і тим більше — звідки вона береться. У складі оліїви явлено велику кількість  білків, екстрагованих за допомогою води, тобто водорозчинних білків — альбумінів, глобулінів, які не можуть перебувати в черепі сотн іроків. Це таємниця, диво, коли з голів давно померлих святих людей виділяється білок.

Раніше цим миром помазували пророків і царів. Тепер — усіх людей після служби чи акафісту на знак того, що Господь освячує наше життя, очищуєнаш ісерця…

Голова священномученика Климента завжди славилася як мироточива, і коли вона потрапила до Києво-ПечерськоїЛаври, почала особливо мироточити, тому й стала найвідомішою. Взагалі з нею пов’язанацікава і дивна історія.

Рівноапостольний київський князь Володимир після свого хрещення у Херсонесі привіз із собою до Києва і віддав у Десятину церкву святі ікони, чесні хрести і,  — на благословення собі і всім людям, — мощі  святого Климента, папи Римського, його учня Фіва, а також інших святих. Без сумніву, мощі святого Климента були перенесені до Києва не повністю, оскільки відомо, що у 866 році частина їх булла віднесена в Рим слов’янськими першовчителями Кирилом і Мефодієм. Про голову святого Климента згадують літописи від 1147 року, коли Собор руських єпископів поставив митрополитом Київським Климента Смолятича. Під час татарського нашестя  на Київ (1240 рік) ці священні останки безслідно зникли. Але хоча мощі було втрачено, голова святого Климента збереглася і досі іперебуває у Дальніх печерах.

Ім’я Климента Римського належить до числа найславніших і найповажніших осіб Церкви. Климента називають також і мужем апостольським, оскількивін разом із святими апостолами Петром і Павлом проповідував Євангеліє і послужив утвердженню Церкви. Климент був послідовником апостола Петра, єпископом  Риму і помер мученицькою смертю. Його вважають святим I–IIстоліть, взірцем істинного християнина.

…Святий Климент народився у Римі. Його мати з двома старшими синами вирушила в подорож на судні, яке під час сильного шторму зазнало аварії. Мати врятувалась і знайшла притулок у однієї жінки. Дивом врятувались і сини, але мати про це не знала. Не знав і батько, який відправився шукати сім’ю, довго мандрував по світу, глибоко сумуючи і добровільно переносячи злидні. Дітей захопили розбійники і продали у рабство в Кесарію Стратонійську жінці на ім’я Іуста, котра полюбила братів як власних дітей. Климент жив під наглядом вихователів, але, позбавлений батьківської любові і піклування, він ріс сумним і задумливим. Ні розкіш, що його оточувала, ні інші земні радощі не вабили його,  й та язичницька  мудрість, якої його навчали, не приносила юнакові втіхи, не давала опори в житті. Почувши від одного християнина про Спасителя, Климент вирушив туди, де проповідували святі апостоли. В Александрії він слухав апостола Варнаву, в Кесарії —апостола Петра, від якого і прийняв хрещення та приєднався до його учнів. Потім він був соратником апостола Павла, котрий згадує Климента у своєму Посланні до Філіпійців (4, 3). Несподівано Климент зустрівся зі своїми батьками і братами. Все сімейство прийняло Христову віру і повернулося до Риму, де вело благочестивее життя, намагаючись розповсюджувати віру Христову. За своє доброчесне і сповідницьке життя Климент був обраний єпископом Риму самим апостолом Петром.

Ревність Климента у наверненні до Христа заможних громадян Риму викликала незадоволення імператора Трояна, і той у 90-х роках I ст. зіслав єпископа у Тавриду (нині Крим), у каменоломню поблизу Херсонеса. Там він не був самотнім, бо в цій місцевості булоблизько двох тисяч християн, оскількище у 40-х роках I-го століття там проповідував апостол Андрій Первозванний. Вони також були засуджені на роботу в каменоломнях, але найбільше страждали від нестачі води (“за шесть бопоприщь на плещах приношаше себе воду”). Тоді Климент молитвою відкрив їм джерело “воды зело светлой”. Це чудо привело до святого Климента багато людей з навколишніх міст і селищ. В одній з печер каменоломні зробили церкву, де Климент відправляв службу. Ревністю Христового проповідника  на узбережжі відкритобуло  75 церков, хрещено тисячі людей, були знищені усі ідоли і капища язичницькі. Троян, почувши про апостольську діяльність Климента у Тавриді, наказав утопити його в морі з якорем на шиї, що і булозроблено у 101-му році.

За царювання імператора Михайла і матері його Феодори святі Кирило і Мефодій, які йшли через Херсонес на проповідь слова Божого, знайшли мощі святого Климента і поклали їх у Херсонесі у храмі Святих Апостолів. Частину цих мощей вони перенесли до Риму і поховали у церкві Сан-Клементе, де вони перебувають і донині

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.